AmНа цвинтарі забутому сільсьGкому
ПохFилені від старості хреEсти...
Тут Amпочесті не віддають війсьGкові
І Fмало хто приходить вже сюEди...
Десь A7тут лежать батьки моєї Dmмами,
ЇGї маленький братик поруч CспитьE7..
А сAmкільки їх, від голоду поGмерлих,
По всDmій країні у E7землі лежитAmь...

Приспів:
КоFли вони вмиGрали, їм дCзвони не дзвоAmнили,
БоF вже були сGпаплюжені Amцеркви..
ЛиFше земля стогGнала, коCли дітей хоAmвали
І Fзорі тут вмиGвалися слізьAmми!E7  

Холодний і голодний тридцять третій
Пройшов над Україною мов смерч...
За більшовицьких тих страшних совєтів
Розмахувала тут косою смерть.
Вмирали люди з голоду, а десь зерно гноїли,
Вказівки із Кремля такі тоді були:
Чим менше українців залишаться живими,
Тим ліпше буде з них мотузки вить.

Приспів.

Коли з трибун я слухаю промови,
Як хороше було в союзі жить,
Про те, що нам потрібні дві державні мови,
За всіх, за нас, душа моя болить.
Ні, їм не повернути часів отих проклятих,
Я вірю, над країною ще сонечко зійде...
І заживемо всі ми привільно і багато,
І Україна моя розцвіте!

Приспів.