Коли прозора тиша обпекла
Мій мозок сонцем вічної молитви
Я витирав від крові лезо бритви
А на підлогу впав уламок скла.

З ніг валить втома від безплідної гонитви
Та істина крізь пальці знов втекла
І висихає тихо край стола
Безмовний свідок програної битви.

Мій мозок попелом просіявся й затих
А вітер куряву здіймає – то думки
Я їх хотів збагнути і не зміг
Бо всі слова забулися навіки.

Але за мить я винайшов слова
Та істина була вже не жива
Але за мить я винайшов слова
Ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла...