Заспіваймо про руїну,
Закарпатську Україну.

Заспіваймо разом, браття,
Як ся било Закарпаття.

Десять тисяч воювало,
Кров невинно проливало.

А над Хустом ворон кряче,
Україна-мати плаче.

Плаче, тужить і ридає,
Свою волю виглядає.

А Тисою пливуть трупи,
Серце рветься од розпуки.

Несе сестру, несе брата,
Жоні – мужа, дітям – тата.

Не плач, мати, і не тужи –
Син ранений та не дуже.

Голівонька на четверо,
А серденько – на шестеро.

Заклич, мати, дохторика,
Майстерного столярика.

Найме хатку і збудує
І начорно помалює.

І без дверей, без віконець,
Бо вже мому життю конець.