Сонце низенько, вечір близенько,
Чарівно світить вже місяченько.

Вже світить місяць і ясні зорі,
Мов мак, розсілись на небосклоні.

Мов мак, розсілись і не згасають,
Стрільці січові у бій рушають.

Як прийшло свято Пречистой Діви,
Стрільці розклали всі скоростріли.

Вже сходить сонце поміж горами,
Вже сурми сурмлять поміж стрільцями.

– Дмитре Вітовський, що ти гадаєш,
Що ти поляків у Львів пускаєш?!

Дмитро Вітовський в літак сідає
І до Антанти він від’їжджає.

Звідти вертає, в лету він гине
І не довозить, що призначили.

А вклятий ворог зібрав всі сили,
Просяк з Парижа кляті галери.

Як прийшло свято Пречистой Мати,
Стрільці почали за Збруч ступати.