Йшли стрільці до бою та за Вітчину,
Не єден покинув свою дівчину.

Йшли стрільці до бою, поставали в ряд,
Вони усі закричали: "Гурра, хлопці, враз!"

А там старий батько окопи копав.
Він здалека бачив, як стрілець упав.

Сам собі не вірив, не своїм очам,
Підійшов він ближче – та й сина пізнав.

– Ой сину мій, сину, дитинко моя,
Ту ж тебе убила куля ворожа.

Де ті санітари у садку ідуть,
Вони тоє тіло на нарах несуть.

Взяв чотири дошки, збив домовину
І ще раз заплакава: "Сину мій, сину!"

Прийшов додомочку, сів конец стола:
"Ой Боже мій, Боже, болить голова!"

Жінка ся питає: "Чи жиє наш син?"
"Давно вже погинув, як один, один".