Ой у полі могила з вітром говорила:
– Повій, вітре буйнесенький, щоб я не змарніла.

Щоб я не змарніла, щоб я не зчорніла,
Щоб на мені трава росла та ще зеленіла.

– Повію, повію, як сам розумію,
В чистім полі край дороги калину посію.

Росла там калина в самоті єдина,
А Бог знає, що за мати поховала сина.

Поховала сина мати-Україна,
Ніхто за ним не заплаче – молода дівчина.

А вітер не віє, і сонце не гріє,
Тільки в степу край дороги могила чорніє.