Приливи знов руйнують світ,
Що щойно збудувала - тоне.
І знов вона наповнює долоні,
А поруч умостився чорний кіт...

Вона погладить срібну воду,
Розгладить, знов перемішає...
Собі тихенько щось співає,
Вода дзеркалить її вроду...

А потім, коли дім уже стоїть,
Вона йде жити новий день.
Терпка гаряча кров із її вен
Щоночі в річку снів біжить.

Вона занурить руки у пісок,
Як в тісто,
Вона ліпитиме із нього день -
Такий, як мріяла, барвистий.