Колеса глухо стукотять,
мов хвиля об паром,
стрічай, товаришу Хароне,
з лихом і з добром.
Колеса б’ють, колеса б’ють,
кудись торують путь,
уже додому не вернуть,
додому не вернуть.

Колеса глухо стукотять,
колеса стукотять
в христа, в вождя, в усіх божат
і в мать і в перемать.
Москва, гора Ведмежа, Кем
і Попів-острів – шлях
за ґратами, за вартами,
розбухлий на сльозах...

І знову Вятка, Котлас, Усть –
Вим. Далі – до Чиб’ю.
Град-соц-концтаборів союз,
котрий господь забув,
диявол теж забув. Тепер
тут править інший бог:
марксист, расист і людожер
один – за трьох.

Москва – Чиб’ю, Москва – Чиб’ю,
печорський концентрак
споруджує нову добу
на крові і кістках.
Колеса б’ють, колеса б’ють,
кудись торують путь,
уже додому не вернуть,
додому не вернуть.