Вишивала мати сину вишиванку:
Виводила хрестиком ниточку золоту,
Щоб сяяли кольори, як пречисті ранки,
І стелилась доля, як на вишитім рушнику!..

Козаку до лиця мамина вишиванка,
На ній ясне сонечко, синя блакить,
Немов мати усміхається світанком,
Дарує щастя і радість прекрасну мить.

Бережи мамин подарунок, любий сину,
Що мережили гладдю тобі руки золоті,
Тут колосяться жита, а в них волошки сині
Зігріють теплом, де б не був ти на землі!..

Свою душу у любові вкладала у вишиття,
Щоб на ній у росах цвіли квіти запашні...
У світи злітав птахом, повертав до гнізда,
Де у садочку жде мати, співають солов'ї...