Злилися літні вечори
У відчуття безмежно дивні.
І гріють вічні явори |
В обіймах місячне видіння. | (2)

І полохливії вуста
Затерпнуть на якусь хвилину,
Як стишена чиясь хода |
Розбудить сонну стебелину. | (2)

І ця свідомість промайне
З відлунням в далеч тихих звуків.
І спокій осяйне земне |
У подиху шовковів луків. | (2)

Прилине - вічне, золоте
Душею визріле кохання.
Переповняє нас святе |
Любові щирої зізнання. | (2)