Просипаються в квітні дерева,
І алея їх цвіт порошить.
У вечірнім тумані, як мрево,
Ненаглядна дівчина стоїть.

Заколисана свіжім повітрям,
На берізку так схожа вона.
І душа її лагідна, чиста
Потребає тепла, як весна.

І поранити душу не можна,
Не для того родилась на світ,
Дивувати красою спроможна,
Бо такий у житті в неї цвіт.

Без краси обійтись неможливо,
Вона наші серця зігріва.
По планеті крокує щасливо
І дарує кохані слова.