Я без тебе один, я й з тобою один,
І живу наодинці з журбою...
У цім сотні причин, всяких різних причин,
Що живу я один з самотою...

Я в цей світ заблукав із далеких країв,
Випадково зустрівся з тобою...
Все гадав, що кохав, все гадав, що любив,
А тепер сам живу самотою...
 
Не обманюй себе, не обдурюй мене,
Якщо серце не згідне з тобою...
Швидко листя впаде, швидко спалах мине,
Ти ж залишися сам із журбою...

Отаке це життя у цім дивнім краю,
Де не знаєш, що буде з тобою,
Хоч живеш ти в раю, у казковім раю,
Та живу все одно із журбою...

Так збудовано світ, суперечливий світ
Все прекрасне — це те, що втрачаєш...
Із появи на світ і до старості літ
Ти не знаєш, на що ти чекаєш...

В перелітності днів — загадковість життя,
В цьому й сенс твоїх літ марнування..
Та чи варто воно, як не знать майбуття,
Й жить обдуреним ради чекання?..

І тому я один, в цілім світі один,
Сам живу і спілкуюсь з собою...
І не знаю причин, ну ніяких причин,
Чом живу я один з самотою...