Вибач, кохана, я не завітаю,
Не поцілую і не обійму,
Мій ешелон ще на світанку вирушає,
Тільки не плач, я їду на війну...
А пам'ятаєш, ми були щасливі,
Сміялася ти в мене на руках.
Та біль... Країна у кривавій зливі...
Молись, я прилечу до тебе в снах...

Пробачте, мамо, я не прийду на вечерю,
Не лийте сльози, серце не міцне.
Хтось мусить захищати рідну землю,
Для цього доля вибрала мене!
Не треба, не кидайтеся додолу,
Лиш тільки вірте у щасливі дні.
Моліться, щоб вернувся я додому
Живий, а не у цинковій труні!..

Батьку, пробачте, зараз чи ніколи,
Ви ж бачите самі усю біду?..
Ми - діти України, ми - соколи -
Під шию гнатимемо ворога орду.
Згадайте, ви ж самі мені казали:
Країну захищай! Вона свята!
Пильнуйте маму, щоби там не стало
І бережіть її – вона у нас одна!

Пробач мені і ти, мій менший брате,
Найближчим часом не зіграємо в м'яча,
Так сталося – я їду воювати,
Сам зрозумій, назад шляху нема!
Тобі ж передаю я естафету -
Будь сильним і бережи сім'ю,
Так важко покидати рідну хату,
А ви ж моліться – я до вас верну!..