Ой що ж то за шум учинився,
Що комарик та й на мусі оженився!

Та взяв собі жіночку невеличку,
Що не вміла шити-прясти чоловічку.

Що не вміла шити-прясти, ще й варити,
Що не вміла з комариком добре жити.

Полетів же комар в чисте поле,
В чистеє поле, зелену діброву.

Та й сів же комар на дубочку,
Звісив свої ручки й ніжки по листочку.

Де взялася тая шура-бура,
Вона того комарика з дуба здула.

Як упав же комар з високості,
Потрощив-поламав ребра й кості.

Ой упав же комар та й не дише,
Ручками й ніжками не колише.

Прилетіла муха жалкувати:
– Ой де ж тебе, комарику, поховати?

– Поховайте мене в чистім полі,
В чистім полі, в зеленій діброві!

Та й насипте мені високу могилу,
Ой насипте мені високу могилу!

Туди будуть хлопці собиратись,
З комарової могили чудуватись!

Ой що ж там лежить за покойник?
Ой чи то цар, чи гетьман, чи полковник?

А то ж не цар і не гетьман, і не полковник,
А то мухи-зеленухи полюбовник!