Щоночі сад приходить до вікна
І житнє поле шелестить щоночі,
А жінка та, що на землі одна,
Стоїть за крок і не відводить очі.
Скажи – питає – як ти день прожив?
І що зробив? І чи зробив, як треба?
Чи добру пам’ять людям залишив?
Чи з осудом подумають про тебе?

Людське життя складається не з літ,
А нашу долю творять наші справи,
Не тільки день, а навіть кожна мить –
То крок до честі, слави чи неслави.
Легких шляхів ні в кого не було,
І де б не був ти маєш пам’ятати:
На тебе завжди дивиться село
Очима вікон батьківської хати.

Не осором своїх старих батьків,
Землі, що перший крок твій пам’ятає.
Нехай довічно в думах земляків
Твоє ім’я повага огортає.
Бо тільки так прожиті дні й літа,
Де кожна мить високим змістом світить,
Дають підстави називать життя
Потрібним людям, батьківщині, світу.

Вона мене навідує щоніч,
Як не хитруй нічого не сховати.
Стоїть за крок і не відводить віч,
І не збагнеш – Вітчизна то, чи мати? (2 ост рядки – 2)

Щоночі сад приходить до вікна
І житнє поле шелестить щоночі...