Де ви, дні матусиної ласки,
Де ви, Білі лебеді із казки?..
Як вас повернути, наздогнати, |
У яких світах вас одпитати?.. | (2)

Ой, піду я полем, понад морем,
Полечу я небом неозорим,
Швидше світла думами полину |
Де зустріну хлопчика — дитину. | (2)

Упізнаю сам себе у ньому,
Привітаюсь і скажу малому:
"Я шукаю те, либонь, що маєш |
І цьому ще ти ціни не знаєш..." | (2)

Хлопчик гляне зодалік на мене,
Вісь-тягуче** світло коло темне,
Усміхнеться і на дуду заграє, |
І в мені себе не упізнає. | (2)

І уже не повернути казки,
Лебедів і маминої ласки,
Що минули назавжди з літами |
Та живуть в душі довіку із нами... | (2)