Бачив я колись океан із мрій,
Що не для очей...
Під неквапний плин первозданних хвиль
Там туман тече.
Кожна мрія там є одна з краплин,
Є лише відміткою,
Кожному — своя, але марю я
Росяною квіткою...

Може, це колись мине,
Бо куди я тільки не відсилав листи —
Все даремно — не знайти,
Та про квітку росяну, може, знаєш ти?..
Може, зникне пелена,
Може, квітка росяна — це якась мана,
Не побачиш з кондачка,
Не потримаєш в руках, а вона... Така!..

Бачив я колись: росяні квітки
Не ростуть в садах,
А ростуть з ридань, коли страх і біль
Розсувають дах,
Переходить страх в непотрібний прах,
Ну а прах — в утиль,
І тоді на мить в океані мрій
Наступає штиль...

Що є воля — знаєш сам,
І плювали небеса — проти ти, чи за,
Але марно не хвались,
Хоч за зайчика колись
Ти сказав: "Банзай!"...
Знай, життя не тут, а там,
І подякуй всім катам за прозрінь фонтан,
Знай, що істина проста
І її докаже птах десь в очеретах...

Квітку росяну, десь колись і я
Ніс комусь з людей,
О, прекрасна мить, коли квітка ця
Вироста з грудей...
Спалах, щем і... все...
Слабко чую, як десь сурмить труба...
Квітонько моя... Перше із бажань...
Я молю — пробач...

Ти, що знаєш квіти ті,
Ти мені про них в листі розкажи скоріш,
Та пелюсток не чіпай,
Пропадеш, немов Чапай, втонеш ні за гріш...
Не заходь за самий край,
З василісками не грай — це тобі не рай...
Пам'ятай завжди про грань,
Але серце не порань,
Приз на двох — таранька...