В закуточку душі блаженні
Там сплелися, немов востаннє,
Воєдино щемке Натхнення
І величне моє Кохання.
І вони усі дні та ночі
Так багато для мене значать,
Вони дивляться в чисті очі
І сміються вони і плачуть.

Все тому, що обоє разом
То у квітах вони, то сніжні,
Зігрівають вони і ранять,
Полохливі вони і ніжні.
Їхній шепіт в кафешантані,
Рондо тиші, думки шалені,
Мій цінитель — моє Кохання,
Мій мучитель — моє Натхнення.

Диригенти сумні антИки,
Їхній подих не стане прахом
І веде мене поклик тихий
Невідомим людині шляхом.
Лиш на цьому шляху, спіткнувшись,
Відчуваю провину в щемі —
Лиш на ньому за всім минущим
Наступає святе прощення.

А блаженний нетлінну хмару
Простоти зрозуміти може,
Бо Натхнення з Коханням впарі —
То невичерпні сльози Божі...
Не потрібні їм інші вчення,
Їм найкращі мої вітання:
Живи вічно, моє Натхнення,
Живи вічно, моє Кохання...