Я посміхнусь тобі крізь сльози – їдь!
Бо профіль вітру вранішнього строгий.
Твій корабель у гавані стоїть,
Готовий до дороги.

А берег знов пустельній і нічий.
А чорна буря розпустила крила.
Але я сонце вишила вночі
На цих вітрилах.

Ти, може, не повернешся назад,
Далекий голос так співає тужно!
Твоя любов – як дзвін старих балад –
Гірка і відчайдушна.

З твоїх стихій немає вороття.
Моря шумлять, і холодно на світі.
Таких, як ти, чекають все життя
Заради миті.

Весняний вітер зустрічей і втеч!
Покинеш дім. Любитимеш чужинку.
Ти з тих, котрі цілують спершу меч,
А потім – жінку...