Пробач мені...
В імлі байдужих вулиць я півжиття
Шукав не ті дороги, де ходиш ти...
Чому не перетнулись тоді шляхи?..

Спадало попід ноги брунатне листя,
В грудні льоном білим
Вкривалися дерев гілки сумні,
І квіти виростали крижані
На вікнах, що в чеканні посивіли...

Цупке повітря висне понад містом,
І снігу намело — на три зими...
Невчасно, недоречно... Променисто
Іскряться очі — і гудуть громи...

Чи музика: у цій нічній кав'ярні,
Де ми удвох, де свічка нам горить
Усі роки не владні і — не марні,
Бо саме з них народжена ця мить,
Де ми удвох...

Трамвай на стиках гримне...
Тобі вже час... У щастя вік малий...
І вірш урвався, і бракує рими...
Я не питаю, стрінемось коли...

Сніг тихо плине на ампір фронтонів,
І тільки вірш зривається на плач:
Знайшов, згубив, але не опритомнів...
Моя жадана — не моя, пробач!..