Довгі роки недоля шугала над краєм,
Руйнувала безжально чи душу, чи храм.
А бандура живе, а бандура співає,
А бандура сміється на зло ворогам.

Скільки раз кобзарів тих водили на страту.
Та чи стратити можна свідомість і суть?
Знов їх родить земля, і вони, мов на свято,
І веселу, й сумну людям пісню несуть.

Чи лиха над землею, чи світла година,
Кобзарі, пам'ятайте ви свій заповіт:
Кобзи в руки беріть, кличе вас Україна,
Щоб піснями своїми наповнити світ.

Не мовчіть, кобзарі, вам не можна мовчати.
Пам'ятайте покликання горде своє.
Де лунають пісні, там стихають гармати,
І народ розуміє, що він таки є.