Не могили, а чайки степами пливуть,
Біле мрево, як сум, кошовому невесело.
Із тяжкого походу вертають, мабуть,
Чи на хвилях віків потрощилися весла?
Що не маючи весел, що не маючи весел |
Та не маючи весел шаблями гребуть. | (2)

Море дибить вали мов коней норовистих
І на гребінь новий підійма, підійма.
І гребе товариство, гребе товариство,
І не зна товариство, що Січі нема...
І не зна товариство, що Січі нема...

З яничарських морів та до рідного краю
По зірках і по сонцю, звіряючи путь.
Все гребуть і гребуть, гребуть і не знають, |
Що уже не на Січ, а у вічність гребуть... | (2)