Якби мені крила,
Солов’їні очі,
Ізнялася б, полетіла
Темненької ночі.

Скільки б не летіла
Та ніде б не сіла,
Тільки б сіла, тільки б впала
В неньки на порозі.

– Чи ти, мати, чула,
Як я в тебе була,
Під напільним віконечком,
Як голубка гула?

– Хоч я, доню, чула,
Не обзивалася,
Нічка темна, дрібний дощик,
Не сподівалася.

– Чи ти, мати, чула,
Чи ти горе знала?
– Ще світлоньки не ’дчиняла
Та й плакати стала.

– Годі, мати, плакать,
Годі голосити,
Порадь мені, моя ненько,
Як у світі жити.

Як у світі жити
Та й не голосити,
Чи голівоньку обняти
Та й помандрувати?

Ой зав’яжи, мати,
Білим платком очі,
Втопи мене у річеньці
Темненької ночі.

Ой не жалій, мати,
Що я в тебе одна,
Туряй мене у річеньку,
Щоб достала до дна.

Ой не давай, мати,
Жалібно кричати,
Щоб не чули сусідоньки,
Не йшли рятувати.

Пусти мене, мати,
На море плавати,
Буду плавать, виринати,
Доленьки шукати.

– Ой не пушу, доню,
Щоб не виринала,
Бо вже твоє щастя-долю
Щука проглинула.