Крізь сотень думок, що блукали, мов тіні,
Чекала вона у безглуздих надіях,
Дивившись в долоні шукала ті лінії,
Що зводять їх вдвох, та то лиш міф її мрій.
А він, наче той корабель, без зупину
Поплив по життю і благав ту єдину:
"Пробач, відпусти. Не тримай моє серце.
Нема вже кохання. Зачинені дверці."

Зробимо багато в житті, але які нагороди?
І який надалі буде наш прогноз погоди?
Чи буде дощ, чи буде злива, буде град,
Чи буде сонце, і буде в нас все гаразд?
Скажи, моя мила, чи буде біда,
Ми з тобою, як завжди, я вогонь, а ти – вода,
Наші білі лебеді давно вже полетіли,
Ця історія вже інша, зовсім не та.

Наше дитинство давно не повернути,
Різні люди ми з тобою, але все так має бути,
Не забути, що колись з тобою було, пізно
Говорити, пізно шось робити, рахувати миті.
Я намалюю тобі зорі на стелі,
Я намалюю тобі наше життя на білому папері,
Я намалюю тобі зачинені двері,
Віддай моє серце, давно ти вже не та!

Віддай моє серце, благаю не треба
Тримать у кайданах його біля себе.
Ти знай, що того почуття вже не буде,
Тому що з тобой ми давно різні люди.
Мені вже набридло збивати коліна,
Благаючи в Бога за тебе єдину,
Не ріж мою душу, благаю, не треба,
Я просто хотів ще злетіти до неба.

Навіщо мені літати, немов самотній птах,
Я тебе кохав, але тобі все не так,
Залиш мене, досить, мені ти дай спокій,
Загиблі долі, поневолений, немов сирота.
Забути очі, через які роками поруч жили,
Забути все, що було, та немає більше сили,
І всі ці фрази, прози, образи милі
Лишилися в минулому та відпали крила.

Хотів побачити я в твоїх очах смуток,
Але не бачу, тільки бачу я "все забути",
Вони колись дивились і сяяли, як небеса,
Але вже погасли, немов почуття.
І що робити далі – ніхто не знає,
Залишити, забути кохання не обирають
І тільки Бог знає чому лягає сніг
На озера твоїх очей, а я не зміг!

Віддай моє серце, благаю не треба
Тримать у кайданах його біля себе.
Ти знай, що того почуття вже не буде,
Тому що з тобой ми давно різні люди.
Я знаю для тебе давно вже не мила,
Взлетіти б у небо та зламані крила,
Душа вже болить від неправильних терцій,
Прошу відпусти, не тримай моє серце.