Ілюзією прожитих віків,
Поетами написаних історій
В маленькім місті крізь полон дощів
Навік зустрілись дві крилаті долі.
Словами не можливо розказать,
Як ті серця замріяно кохали,
В таке не міг повірить навіть Бог,
Вони ж під небом високо літали.

Таких історій дуже мало на землі,
Вони кохали дуже сильно й до нестями,
Їм дуже заздрили всі очі злі
Та не зламать любов, яка жила віками.
Дивився в її очі й він тонув,
Для неї ж він був просто ідеалом,
Ніхто б тоді ніколи б не збагнув,
Що може все завершитись провалом.

Чи може Бог дивився не туди?
Чи може замалий для них став світ?
Не зміг він врятувати від біди
Той ніжний і закоханий політ.
Чому трапляється таке ніхто не знає
І виникло багато запитань,
Її він досі пристрасно кохає,
Вона ж, чомусь, не хоче цих кохань.

Навіщо все це? Як це зупинити?
Нема причин. Їх не було, повір.
Коли проходить день і наступає вечір,
Він наче вітер виліта на двір.
І дивиться угору й тихо плаче,
Шука на небі дві ясних зорі.
Одна десь над Полтавою літає,
А інша світиться у нього у дворі.

Він пада на коліна і благає,
Щоб доля повернула ту любов.
До крику, до жалю і до нестями
Він хоче обійняти її знов.
Сюжет простий: щоночі він благає
Все вернути і почати знов.
Нехай наступить мить, для них засяє
Їх спільний день, де починається любов.

Коли відлітає твоє кохання, розумієш,
Що багато втрачено, але все марно,
Чорно-білі кольори тепер в твоїх очах,
Немає фарби, немає фарби, минув той час.
Почуття мої залишились на самоті,
Як завжди я тебе чекав вдома, але на тебе справжню,
Та не в снах, в яких приходиш знову й знову,
Обійняти хочу і почути лагідне слово.

Але як повернути все це назад,
Змінити той час, моє життя без втрат.
Тримати у руках твої долоні
Поцілунками лічитися від болю, від свого болю.
Кохати без тями, немов живеш один день,
Любуватися очима кожен день,
Кожен день дарувати пісні, дарувати себе,
Я все, що можу зробити, все роблю для тебе.

Благали зорі і благало небо:
Ти схаменись, до нього повернись,
Але усі прохання вже не треба,
Я наче птаха, що летить у вись.
Чарівним ранком, тихо на світанні
Я відлетіла у чарівний світ,
Де зорепадом падають бажання,
Де дійсно є захопливий політ.

Пробач мені, моє чарівне сонце,
Але, на жаль, я вже давно не та,
В моїй душі нема уже кохання
І залишилась тільки самота.
Душа холодна, серце наче крига,
Не знаю як тобі це пояснить,
Холодна я, нічого вже не треба,
Мене тепер уже не зупинить.