Навіщо мені жити в чорно-білих кольорах.
Навіщо мені... Навіщо мені...

Мене забрала та чудова, неймовірна пора,
Яка була така чарівна, була така жива,
Я хотів тобі сказати, що я тебе кохаю,
Але так і не зміг, чому я і не знаю.
Що тоді сталося зі мною? Я не розумію,
І я хотів пірнати у кохання, про що і мрію,
І німію, коли я бачу тебе в снах,
Бо ти була там дуже близько, була в моїх руках.
В житті чимало ми втрачаєм, в Бога щастя не чекаєм,
Своїм товаришам і друзям завжди ми довіряєм.
В поганий час, коли їм зле, відразу помагаєм,
Але коли тобі погано, то все це забувають
І роблять вид, що не знають, як в серці був твоєму сум.
За гроші ти друзів втрачаєш, не втратив, якби був здоровий розум.
Ти бачиш тільки свій страх.
Ти хочеш бути в небі, літати як той білий птах.

Приспів:
Навіщо мені жити в чорно-білих кольорах?
Навіщо мені цей вічний епічний страх?
Навіщо мені? Я хотів тебе спросити.
Навіщо мені? Ти можеш пояснити. (весь куплет – 2)

Коли погано навкруги, ти тільки бачиш кольори,
Які засмучують тебе, ти кажеш: може це мине,
Але себе не обманути і ти стараєшся збагнути:
Чого у світі такі люди, які засмучують мене.
Мине це може, да чи ні, але живу я мовби в сні,
Я відкриваю свої очі і бачу чорні серед ночі
Кольори, які повсюди, немає радості минути,
Летять як вітер, не збагнути, що це зі мною.
Я бачу сум перед собою, але вірю що з тобою,
Коли я гляну у вікно, то я побачу іншу долю,
Яка порадує мене і може все оце мине,
Що зараз коїться зі мною, оце хотіння буть з тобою.
Куди ж поділося життя, яке було в мене до цього,
Різноманітні кольори, усе це гарне дуже хочу,
Щоб все вернулося назад, щоб сонце, небо, чорний птах,
Все стало як раніше світле, за що мені життя це підле?

Приспів

Летять кудись собі лелеки, а я їх здоганяю
Своїм поглядом, не знаю, чому я не літаю...

Летять кудись собі лелеки, а я їх здоганяю
Своїм поглядом, не знаю, чому я не літаю,
Я б полетів кудись далеко у свій безмежний край,
Безмежний край, називають його рай.
Там, де було б мені спокійно і не думав би про сум,
Я знаю, що це місце затьмарило мій розум,
Моя душа тоді зробилася би вільна,
Мені все одно, хоч тобі смішно.
Я не хочу більше жити, я не хочу існувати,
Я не хочу в своїх снах високо літати,
Я закрию книгу мрій, бо не хочу я страждати,
Забуду про кохання, заставлю його спати.
Спати, спати, як люди сплять ночами,
Тільки вічно, щоб більше не вставало
Моє кохання якого не було,
Але бажання осталось все одно.

Приспів (2)