Закотилася сонця тарілочка,
Соловейко затьохкав в гаю.
Під копитами тріснула гілочка, –
Завтра я загину в бою.

Завтра я увійду в історію,
І для мене зупиниться час,
І з портрета, нашвидкруч намальований
Буду вічно дивитись на вас.

Нагострив я об камінь шабельку,
Підкувавв вороного коня,
Не боюся я бою ні крапельки,
Тільки жаль недожитого дня.

Завтра все вже буде по-новому,
Хтось загине, а хтось – на коні,
Тож підіймемо чаші, панове, ми,
Щоб ця доля дісталась мені.

Скільки ще доведеться нам битися,
Щоб нарешті настав вічний мир,
Щоб нарешті вони зрозуміли всі,
Що тут смерть їх чека, не ясир,

Що земля наша стане могилою
Для усіх, хто приходить з мечем,
І від гніву нащадків Гатилових
Вже нікуди й ніхто не втече.

Закотилася сонця тарілочка,
В очеретах – то сич, то сова.
Закінчилися мед та горілочка,
Від думок аж тріщить голова.

"Та невже в нас не вистачить пороху? –
Донеслось з Гуляй-Поля в пітьмі, –
Завтра ми не загинем від ворогів,
Вороги хай здихають самі!"

Закотилася сонця тарілочка,
Соловейко затьохкав в гаю.
Під копитами тріснула гілочка,
Вчора я не загинув в бою...