Може цього разу станеш вільною
Україно моя, земле рідная,
Може цього разу твої вірні сини
Порятують тебе без війни.

А парламентським шляхом, як у світі ведеться,
І каліка-Дніпро врешті-решт усміхнеться,
І зрадіє земля, і радітимуть люди,
Що такої тюрми більше в світі не буде.

Триста "радісних" років старшобратньої дружби,
А з чорнобильським лихом "нікому ми не нужни",
Обікрали в нас храми, і письменство, й малярство,
За Збручем – Україна, на Дніпрі – сонне царство.

Від Шевченка до Стуса все топтала держава,
На синівську любов не давала нам права.
В Соловках, по сибірах, по мордовіях здавна
Розпорошена міць, розпорошена слава.

То ж збираймося разом українці всі знову,
Навіть ті, в кого вкрали українськую мову,
Хай рішучість прийде нашій сплячці на зміну,
Та й рятуймо таку, яка є, Україну.

Бо ми й цього разу знову лишимось ззаду,
На холоднім, осіннім, спустілім вокзалі,
Поїзд волі без нас у широкий світ піде,
Й лиш маленька Литва ним на волю від’їде.

Може цього разу станеш вільною
Україно моя, земле рідная,
Може цього разу твої вірні сини
Порятують тебе без війни.