Вона була ні те, ні се,
Дівчисько так собі,
Вона була "парле франсе"
І грала на трубі.
Вона ходила у джинсах,
Палила цигарки,
У неї ж батько був із тих,
Котрі керівники.

Її кохали хлопчаки
І билися всерйоз,
Під її вікна уночі
Несли букети з роз.
І навіть Ромка "Водолаз",
Що вундеркіндом був,
Її так покохав, що раз
Із даху вниз стрибнув.

Вона ж нікому не дала
Підстав чи обіцянь,
Вона казала всім, що "я
Насправді справжня дрянь".
І тільки дехто із дівчат
Про неї знали все,
У неї ж батько був із тих,
Котрі "парле франсе".

І якось в школу не прийшла
Вона у котрий раз,
А через тиждень новина
Весь сколихнула клас:
Що їхня Ліза-кошеня
Десь знюхалась з котом,
І замість школи надурняк
Потрапила в дурдом.

З лікарні вийшла через рік
Якоюсь іншою,
Її ж татусь тим часом втік
У Югославію.
Одним одна жила вона,
І було їй незле,
Її ж відвідували ті,
Котрі "франсе парле".

І так минав за роком рік,
То літо, то зима,
Та от роки взяли своє,
І от вона сама.
І взявши раз до рук альбом,
Щоб зупинити час,
Вона світлину в нім знайшла,
Де Ромка "Водолаз".

Хоч шлях нагору нелегкий,
Вона уперто йде
Туди, де ліс росте з антен
І гуркіт ліфту де.
І, ставши на краю стіни,
Її усю трясе, –
Вона зробила крок вперед –
Й кінець "парле франсе".