Вже відцвіли осінні позолоти
І увійшла зима в свої права,
Доносить віхола тривожні ноти
І від снігів хміліє голова.
Не розгадать нагих дерев задуми
І їх природню щирість не збагнути,
Навіть в негоду не буває суму,
Як серце здатне знов весну відчути.

Приспів:
Зацвів кліматіс взимку на паркані,
Зацвів серед снігів в морозний час.
Він світиться немов сузір'я раннє,
Теплом своїм він зігріває нас.
Цей цвіт не можна в холод не любити,
Він в заметіль віщує світлу весну,
Від нього можуть почуття ожити,
Бо від кохання навіть крига кресне.

Лише любов несе святий неспокій
І нестрашна їй лютая зима,
Як в невагомості відчуваєм кроки,
Тоді на серці настає весна.
В душі зима, коли я сам без тебе,
Лиш двом підвладні неозорі далі.
Кліматіс срібний розквіта до неба
І забира з душі гіркі печалі.

Приспів.

Від нього можуть почуття ожити,
Бо від кохання навіть крига кресне!