Цю сорочку мені вишивала
материнська ласкава рука.
Щедро квіти по ній розсипала,
мов на лузі весна гомінка.
Від'їздив я. В останні хвилини
мама шепче крізь сльози: — Прощай!
Пам'ятай, що ти син України,
де б не був — це завжди пам'ятай!

Приспів:
О, краю мій,
Без тебе син твій
На чужих вітрах,
Без тебе хліб черствий,
Гірка водиця.
Поклич мене і крізь шторми
Як перелітний птах
Прилину і нехай мені
За все проститься.

Не забудь, сину, мови своєї,
не згубися під небом чужим...
А сорочки простої цієї
не заміниш і шовком тонким,
бо це мати тобі вишивала...
... I здавалось, тепло її рук
у дорозі мене зігрівало,
під тривожний коліс перестук.

Приспів.