1
Коли він засне вона тихо вимикне світло
Що би було непомітно як вона піде
І з цієї хвилини ні хто не скаже, де вона є
Хто поруч з нею, і що це їй дає
І ні хто не прийде хоч він обіцяв: "Я не покину"
Вона гадала що плече, а знайшла спину
Такі правила гри, вона їх прийняла
Я скучатиму за нею, такою якою вона була

Приспів:
Коли дивитимусь у вікна
Я буду думати що прикро
Розум розійдеться з душею
І я скучатиму за нею (весь куплет – 2)

2
Ми полюбляли з нею розмовляти "ні про що"
Так, взагалі, про дощ, каміння, та скло
Про те що завтра буде краще, аніж сьогодні
І напевно гарніше, аніж на передодні
Бо ми такі як і були, немодні, несучасні
Просто дихали повітрям, то Боги, то блазні
Доторкались до душі ножем місячного світла
Залишаючи рани, хоч їх спочатку непомітно
І все майже нормально, і все майже спокійно
Хоча пустелі самотності нагадували постійно
Про себе, хотілось втекти, бігти що є сили
Але поїзди зійшли з рейок та кораблі згоріли

Приспів

3
І я залишався, хоч звір рвав мої груди
І щоб не робив, знав-знав я – інакше не буде
І хоч ми такі близькі, ми все ж дуже різні люди
І сонячне проміння нас двох у ліжку не розбудить
Коли я збирав її п’яні сльози руками
Вона питала: "Чому це відбувається з нами?"
Я не міг відповісти, мова тут безсила
Нічого значення не має коли відірвані крила
Коли надії даремні, і все не так як хотілось
Ну що тут поробиш – не утерпілось, не злюбилось
Розчарувавшись в усьому, вона просто пішла
Я скучатиму за нею такою, якою вона була

Приспів (2)