Проходять над нами
Літа за літами,
Мов хмари на буйних вітрах.
А ми, мов заблуди,
Бредем манівцями,
Шукаєм свій згублений шлях...

Куди ж ми зайшли
І чого досягнули
Під проводом "мудрих вождів"?
Спитаймо себе:
А чи ми не забули
Усе що народ пережив?

А може, ми з вами –
Нікчемні манкурти,
Що пам'ять згубили навік,
Та й дали покірно
Себе обернути
На стадо безвольних калік?

Чи знаєм ми правду
Про рік тридцять третій,
Що мором пройшов по землі?
Про тих трударів,
Що голодною смертю
Вмирали у кожнім селі?

Про те, як опухлії діти
Конали в батьків на очах...
Не було кому й хоронити...
Чи можна ж забути той жах?

Забути спустошені села,
Що клята комуна пожерла,
Звершивши диявольські плани
Злочинних московських тиранів?!

Немає і не буде
Прощення тих тяжких гріхів!
До суду! До суду
Кривавих червоних катів!

Збудися ж і встань, народе,
Бо страшнішого лиха нема!
Бо знову на нас зі Сходу
Наступає червона чума!

Тож ставаймо в єдину лаву,
Бо в нас іншого шляху нема!
Захищаймо свою державу!
Хай пропаде червона чума!
Хай пропаде червона чума!
Хай пропаде червона чума!