Золота оздоба у вигляді сльози
Із зображенням дівочого обличчя
Прикрашала чоло молодої дівчини,
Котра пішла у вічність за своїм милим,
Що загинув від ворожої стріли.

Мій ти свавільцю коханий,
Вже тебе сльоза тай не зганить
Не моя то мука висока, |
То ти сам зронив мене з ока. | (2)

Чого ж ти мене не голубиш?
Чи над мене смерть свою любиш?
Нащо ж було милий по згину |
Брати і мене в домовину? | (2)

Я б за тебе бога молила,
В сліди твої слізки лила,
А тепер і плакать не можу, |
Сама по сльозі твоїй сходжу. | (2)