Йшли жовніри із війни
Та й з дороги зблудили.

Посідали в карти грать,
Казали си пива дать.

– Ти, Касуню, серденько,
Точи пива скоренько.

Кася пива точила
Аж ся бочка блищала.

– Ти, Касуню, серденько,
Що ся блищить ясненько?

Чи на личку рум’янець,
Чи на пальці перстенець?

– Не на личку рум’янець,
Лиш на пальці перстенець.

– Шинкарочко молода,
Чи не твоя то дочка?

– То не моя донечка,
То моя кухарочка.

– Що ж би за ню тобі дать,
Щоби з нею переспать?

Чи два коні вороні,
Чи таляри золоті?

– І два коні вороні,
Й два таляри золоті.

– Ти, Касуню, серденько,
Стели постіль борзенько.

Кася ліжко стелила
Та й тяженько зітхнула.

– Що ти, Касю, зітхаєш,
Чи ти мене не маєш?

– Як же мені не зітхать,
Коли кажуть з братом спать?

– То по чім м’я пізнала,
Шо-с м’я братом назвала?

Чи по коню воронім,
Чи по личку рум’янім?

– Не по коню воронім,
Лиш по личку рум’янім.