Тай у лузі гуляв сокіл
І своїх дітей научав
Нащо ж ти, батьку, кинув шаблю
Гой-гой-гой, тай упав?

А ще б літати дужо років (а ще б дужо літ)
У ріднім, тім своїм краю (в вольних землях у краю)
Влучила вража гостра стріла
Гой-гой-гой, та й в грудь твою.

В звістці скрикне стара мати
Діти у вдову промовчать,
Затужила (твоя) сотня хлопців
Гой-гой-гой, тай лягла спочивать.

А вже досвіта над ставом
Зачинався смертний рій,
Посічене враже сім"я (племя)
Гой-гой-гой, на землянці святій.

Отож маймо на заміті
Сі події давніх літ,
Щоб не споганити славу
Гой-гой-гой, і цей козацький рід.