Пішов козак до дівчини та взяв сі питати:
– Ци позволиш, дівчиночко, в старости післати?
– Позволю ти, козаче[ньку], в старости післати,
Мені треба на неділю тройзілля дістати.
– У мене є коник-ворон, що стоїть на стайні,
Та він тобі на неділю тройзілля дістане.
Ой сів козак на коника, поїхав лісами,
Надибає троєзілля межи яворами.
Зліз козак із коника та й зачав копати,
Надлетіла зозуленька та стала ковати:
– Не копай, козаченьку, тройзілля, тройзілля,
Дівчина тя змудровала, в дівчини весілля.
Ой сів козак на коника та й їде додому:
– Нема мені дівчиночки, не буде й другому!
Став козак на подвір’я, зачав сі дивити,
Як узяли люде добрі мід-горівку пити.
– Я не хочу, люде добрі, вашої горівки,
Лишень хочу дві-три слова сказати до дівки.
Ой чого ж ти, дівчинонько, та й з мене сі смієш,
Чи не маю я тройзілля, коли ми не віриш?
Правов руков, правов руков порцію тримає.
Лівов руков йа з кишені зілля винімає,
Правов руков від пояса шаблю відпинає.
Не встиг козак до дівчини сказати дві слова,
Як дівчині на долину злетіла голова.
Злетіла головочка з гори на долину,
Ой сів козак на коника, утік в Буковину.
Як утік у Буковину та й став на полєну:
– Конику мій вороненький, з тобов не загину,
Вертай же сі йа зо мною до дівки в гостину!
Сідлай коня вороного у нове сідельце,
Поїдемо до дівчини на єї весільце!
Ой приїздить козаченько та й став на подвір’я,
За молодов дівчиночков плаче все весілля.
За молодов дівчиночков отець-мати плаче,
За козаком за молодим чорний ворон краче.
Неньку старенькую водов відливають,
За козаком за молодим три села збивають.
Та й збивають та й стрясають від хати до хати,
А війт каже: "Трясіть добре, щоби го дістати!"
– Маєш ні, війте, в руках, не будеш ні бити,
Нехай знає, кого має дівчина дурити.
Коб твоя так, пане війте, дівчина зробила,
Она б тобі до вечера на лаві лежєла.