Ой там піді Львовом сталася новина,
Зчарувала Марусенька вдовиного сина.

А як мала чарувати, кликала до хати:
– Прийди, прийди, мій Васильку, щось маю сказати.

Ой прийшов він до світлоньки, стоїть чарка пива:
– Випий, випий, мій миленький, бо я вже випила.

– Як випила ту одную, випий ще другую,
Може, ти мі чарів дала, отруту якую?

– Хіба би я дурна була, розуму не мала,
Щоб я свому Василечку отруту давала?

Ой прийшов він додомоньку, сів си на лавоньку,
Питається його мати: "Де ж ти був, синоньку?"

– Ой був же я у Марусі, в Марусеньки в хаті,
Дала мені чарку пива та й мушу вмирати.

Коня ведуть, мерця везуть, кінь голову клонить,
Молодая Марусенька білі ручки ломить.

– Поламала би вас, білі ручки, від пальця до пальця,
Нема, нема та й не буде Василя-коханця.