Чия то хатина, що є при долині,
Чия то дівчина шиє на машині?

Машина тиркоче, а шити не хоче,
Дівчинонька плаче: вернися, козаче!

Я ся не вертаю, бо не маю чого,
Лишив я дівчину для хлопця чужого.

А моя дівчина сама жито в’яже,
Кого вірно любить, нікому не скаже.

Кого вірно любить, вірно і вірненько,
Принеси мі крильце, сива зозуленько.

Не тая зозуля, а рідная мати,
Виправила сина на війну стріляти.

Іди, сину, іди, та й не обавляйся,
За рік, за півтора додому вертайся.

Ой минає рочок, ой минає другий,
Іде мій синочок, іде мій син любий.

Чи ти мамцю рада, що нас іде двоє,
Що нас іде двоє на подвір’я твоє?

Тобі-м, сину, рада, бо-сь моя дитина,
Невісті-м не рада, бо чужа-чужина.

Пішла до пивниці, взяла дві шкляниці,
Взяла дві шкляниці, пішла до пивниці.

Синови наляла меду солодкого,
Невістці наляла лугуня гіркого.

Пила мила, пила, з мужом ся ділила,
А як ся напила, та ся похилила.

Ой знала ти, мамцю, як нас принимати,
Тілько єсь не знала, як нас поховати.

Сина поховала поміж яворами,
А чужу-чужину поміж гороньками.

На сині садила явір зелененький,
На чужій-чужині березу біленьку.

Росни, березонько, високо, широко
І свого милого прихиляй до боку!