Брати у полі орють ізрання,
Сестра найстарша несе снідання.

Її зустріли три нежонаті,
Дали дівчині коня держати.

А самі сіли, снідання з’їли,
Навіть словечка їй не повіли.

Бачить дівонька, що неправдонька,
Не буде вкрита їй головонька.

Кинулась хутко у синє море,
Коня пустила у чисте поле.

Як утопала, гірко плакала
Та й промовляла – наказувала:

Березу в полі, щоб не рубати,
Травку зелену, щоб не щипати.

Терен у полі щоби не рвати,
Калину в лузі щоб не ламати.

Терен у полі – дівочі очі,
Трава шовкова – брови дівочі.

Шелест калини – розмова вночі,
Береза біла – то стан дівочий.