А у поли далеко
Росте терен високо.
Гей, гей!

А із того терена
Вийшла вдова молода.
Гей, гей!

З квітучої тернини
Винесла вна два сини.
Гей, гей!

Два синочки винесла,
В Дунай обох впустила.
Гей, гей!

– Тихо, Дунаю, плини:
Гляди мої два сини.
Гей, гей!

Тихо хвиля понесла
Ярослава й Василя.
Гей, гей!

– Ой Дунай, жовтий пісок,
Гляди моїх діточок.
Гей, гей!

– Хвилі, діточок глядіть,
Заки прийде двадцять літ.
Гей, гей!

Через років двадцять п’ять
Вийшла вдова воду брать.
Гей, гей!

Стала воду набирать,
Став корабель випливать.
Гей, гей!

Став корабель випливать,
Капітан став розмовлять.
Гей, гей!

– Ой ти, вдово молода,
Є нас тута хлопці два.
Гей, гей!

Хочемо тобі сказать,
Візьми нас підночувать.
Гей, гей!

– З Ярославом сама йду,
Василю доньку даю.
Гей, гей!

– Ах, ти вдово молода,
Пуста твоя голова.
Гей, гей!

Що за правда настала,
Мати сина не взнала.
Гей, гей!

– Який ото світ настав,
Що син мами не впізнав.
Гей, гей!

Що син мами не впізнав,
Брат з сестрою шлюб узяв.
Гей, гей!