Моя історія трохи банальна -
У чомусь дивна, в чомусь повчальна,
Любов - така неземна, нереальна,
Зв'язала якось гарячі серця...
Він був звичайний полтавський хлопчина,
Прості батьки, універ за плечима.
Вона ж дітей малювати учила
На тій землі, де війна без кінця...

Приспів:
Війна... В ріднім краю війна...
Стрілися він і вона
Так випадково...
Війна... В тому не їх вина,
Що у серцях весна - чари любові!

Вона жила у шахтарськім містечку,
На блокпості він служив недалечко,
У вільний час стрибнули у гречку
І не було щасливіших від них...
Вона без тями його цілувала,
А вечорами портрет малювала,
Портрет героя свого малювала
І розквітала у мріях своїх!..

Приспів.

Та якось раз після бою нічного,
Вона весь вечір чекала на нього,
З тривожним серцем чекала на нього.
Чи він бува не пропав у бою?..
А він без тями лежав у палатах -
Над ним схилилися люди в халатах.
Суворі люди у білих халатах
У його ріднім до болю краю...

Війна... Війна...
Війна... Війна...

Любов рятує, любов захищає!
Вона невдовзі його розшукає!
І посміхнеться вона й заридає,
Бо їй дістався щасливий білет!..
А через місяців сім - неодмінно,
Усе складеться у них як повинно -
Вона народить герою дитину,
І домалює початий портрет!..

Війна... В ріднім краю - війна...
Стрілися він і вона
Не випадково!..
Любов... В ріднім краю - любов!..
Все переможе знов тільки любов!..
Любов!.. Любов!.. Любов!..