Єсть ім'я жіноче м'яке і ясне
В йому і любов, і журба, і надія.
Воно, як зітхання бринить весняне:
Марія! Марія! Марія!
Марія! Марія! Марія!

Як запах фіалки в осінній імлі,
Як пісня дівоча в снігах і завії,
Зорею сіяє над смутком землі.
Марія! Марія! Марія!
Марія! Марія! Марія!

Нехай я у серці святе погашу,
Нехай упаду в безмістовній бoрні я,
Та слово останнє, що я напишу:
Марія! Марія! Марія!
Марія! Марія! Марія!