Вступ x2: Gm x4
(куплети Fтакі [x2]ж як вCmступ)   G 

GmГлибока ніч стояла над нами,
І зорі світили нам із піднебесся...
І ось саме цієї глибокої ночі
Ми вибирались із Бундесу.
FІ коли така ніч і нікого навколо,
І по радіо всі говорять лише польською мовою,
CmНа крайняк — німецькою,
GЗавжди згадуєш усіх рідних і близькихGm...
Ось і я згадував собі,
Згадував, і не міг згадати.
Як же так, думав, все життя — як оце польське радіо:
FЖодної тобі поваги до православних,
Демократія, думав я,
CmМахав я таку демократію!..
GЩо приховувала ця ніч?
GmЗ чого все почалось?
Партнери в Берліні,
Стрілки під російською синагогою,
Нормальний курс,
Гарантія на півроку з правом продовження.
FІ оця ось жінка, ці ночі, повні вогню,
CmГотель, в якому вона працювала,
GmІ я шепотів їй —

Приспів:
Не Gmплач, моє серце, не пFлач,
Не Gмуч душу свою карCтонну,
GmМи з тобою побаFчимось
З Gтого боку кордCону,
З Gmтого боку життяF,
З тогоG боку державноїC митниці!..
GmМи з тобою зустрFінемось
Де-Gне-будь в районіC Вінниці!..
GmЯ люблю цю країFну
GНавіть без кокаCїну,
GmНебо це березневFе,
Без Gтебе, серце, безC тебе...
GmКину все, що виFніс,
GПерепродам свій Cбізнес,
GmВийду на берег ДFунаю -
GТам і сконCаю!..



І ось ми разом вибирались із Бундесу,
З її документами і моїми боргами,
Наче Марія і Йосип на двох віслюках,
Купуючи на заправках лише найнеобхідніше —
Консерви і презервативи.
Вже десь під Варшавою, коли і консерви не лізли,
І радіо глохло від утоми,
Я почав засинати, піднімаючись у піднебесся.
Саме тоді на трасі з'явився мотель.
Вона його помітила першою.
Першою вона до нього і увійшла.
Натаха, просив я її, тільки не радіо,
Лише пару годин, Натаха,
Дай охолонути своєму силікону,
Вимкни це радіо "Марія",
Що ти хочеш почути?
Які новини можуть бути у католиків?
В них немає новин з часу
Останнього хрестового походу.
Дай відпочити своєму серцю, шепотів я,
Дістаючи свої пилки і ножиці,
Дай йому відпочити...

Приспів.

За дві години, прокинувшись,
Витягнув її з душу і переніс до машини.
Ну, думаю, справді —
Не ховати ж її до багажника,
Тупо якось: кохану жінку совати в багажник,
Хай уже сидить поруч зі мною,
Доїду до Мостиська — поховаю по-людськи.
І вже на самому кордоні, не знаю,
Що зі мною трапилось,
Ранок був холодний і свіжий,
І я на якусь мить відійшов собі відлити.
І саме тоді вони й випасли наш мерседес —
Троє берлінських знайомих, ішли по сліду,
Винюхували нас серед темних доріг,
Тепер стояли біля машини і говорили —
Тихо, говорили один до одного,
Тьолка спить, він десь поруч,
Тихо, не розбудіть тьолку,
Не розбудіть тьолку...
Що такий смурний, братішка, —
Запитав український таксист,
Вже на виїзді з Мостиська, —
Що за діла? А що я міг йому сказати?
Я ніби пілот Люфтваффе,
Так ніби юнкерс мій підбили,
А сам я встиг вистрибнути.
Мені б тішитись, а я стою посеред лісу,
І лише повторюю: бляха, ну звідки тут
Стільки білоруських партизанів?
Ну що, далі водій почав співати,
Ясна річ — бандитські пісні,
Такі поморочені, що їх
Жодними словами не перекажеш,
Але, якщо переказати своїми словами,
То вийде десь приблизно отак,
Як у нас зараз виходить:

Приспів.