Очужіла далина,
Облягла самотина, овдовіла...
А довкола білина,
Навіть дума-думина білим-біла...
Гей, гой, та білим-біла...

В чистім полі – білина,
Ніби саван з полотна, ліг на простір.
Ні стеблини, ні душі,
Тільки туга на душі. Де ж ви, гості?
Гей, гой, та де ж ви, гості?

Навіть відгук не верта,
Тільки шепче самота на помості:
– Ти даремно ждеш гостей,
Вже їм стеле сивий степ білу постіль...
Гей, гой, та білу постіль...