Пізно доля звела нас з тобою,
Та не наша у тому вина,
Що кохання межує з журбою,
Що так швидко минула весна.
Сріблом вже помережено скроні,
Та не винні ні ти, а ні я,
Що любов нас тримає в полоні,
Хоч у тебе і в мене сім'я.

Приспів:
Не моя, не моя – розумію,
Що разом нам ніколи не бути.
Я перечити долі не смію,
Та не в змозі тебе я забути.
Не моя ти – та, як далі жити,
Коли палко тебе я кохаю?
Що ми маєм, кохана, робити,
Як нам бути надалі – не знаю.

Листя пада й тече за водою,
Незабаром наступить зима.
Та не маю я сну і покою,
З того дня, як нас доля звела.
Зігріваю твої я долоні,
І повторюю рідне ім'я.
Ми з тобою в кохання полоні, -
Але ж в тебе, і в мене сім'я.

Приспів. (2)