Вітер пісню співав стоголосо,
Але раптом в екстазі німім
Зупинивсь біля тебе і млосно
Зазітхав у волоссі твоїм.

І підслухали зорі і трави,
І підслухали ріки й мости,
Як шептав тобі вітер ласкаво:
"Я такої не бачив, як ти...

Хочеш – хмари для тебе розвію?
Хочеш – землю в дощах утоплю?
Тільки дай мені крихту надії,
Тільки тихо шепни – люблю..."

Хочеш – хмари для тебе розвію?
Хочеш – землю в дощах утоплю?
Тільки дай мені крихту надії,
Тільки тихо шепни – люблю..."

Приспів:
Я так кохаю її... (3)
Я так кохаю...

І хоч ти не сказала нічого,
Бо не слухала вітрових слів,
Він, забувши солодку знемогу,
Розганяти хмарки полетів.

А як глянуло сонце із неба
Через сині зіниці ніш,
Закохалося сонце у тебе,
Засіяло іще ясніш.

Вітер в небі за хмарами гониться
І про тебе складає пісні,
Почалася у сонця безсонниця –
І подовшали раптом дні.

І обоє тобі заходились
Говорити у всякий час:
"Ми по вуха в тебе влюбились,
Усміхнися ж хоч раз до нас..."

Приспів

Тож послухайте, сонце і вітре!
Перестаньте скиглить на мить!
Маю річ я до вас нехитру,
Ви послухайте, помовчіть.

Я б хотів, щоб мені ви сказали
Без брехні, без ридань і виття:
Скільки раз ви уже кохали
За своє безконечне життя?

У скількох у волоссі мліли,
У скількох іще будете мліть?
Ви всіх разом так не любили,
Як одну її треба любить!

Я для неї хмар не розвію
І дощами землі не заллю.
І хвалитись, як ви, не вмію,
Але я її дужче люблю.

Приспів

Те, що кидали ви, як намисто,
Мільйонам красунь до ніг,
Я в душі недоторканно чистим
Для одної для неї зберіг.

Те, що кидали ви, як намисто,
Мільйонам красунь до ніг,
Я в душі недоторканно чистим
Для одної для неї зберіг.

Приспів