Осінь, мавко руда! В твоїх чистих холодних очиськах
Я гублюсь, мов той птах, що зімлів у безодні небес.
В пасмах лоз золота, йдеш струнка і стримка, як дівчисько,
Із примарливих снів нерозплесканих з юні чудес.

Не згорить угорі моя зірочка – хай зорепади
Підхопили її і, мов тріску, у повінь несуть.
Осінь – мавко руда! Хочеш поруч з тобою присяду
І тобі розповім про недавню коханку весну.

Нехай шурхіт сухий не завадить словам моїм тихим.
Осінь – мавко руда! Я твій птах – ти мій шал, ти мій жах!
На весіллі у нас буде грати веселий музика.
Скрипки довгий смичок заяріє, як лезо ножа.