Я по вулиці крокую, місто так мене дратує,
Править всім асфальтова жара.
Тане настрій, але треба, сонце так пече у ребра,
Ще й зупинять мабуть муcора.

Так сталося, що моє серце залилося бетоном,
На жаль, але і синім небо, не буде вже ніколи
Бо чорне...

Мегаполісові штучки докотилися до ручки,
Дихати уже немає чим.
Безліч тачок, пробки всюди, в зомбаків перетворились люди,
Ми ніхто і стати нам нічим!

Так сталося, що моє серце залилося бетоном,
Де ділося те синє небо,
Та квіти за забором?