О, краю мій, ти у віках неволі, –
З вінком терновим над сумним чолом.
Історія ж бо йде по давнім колі –
Пливе старим Дунаєм і Дніпром...

А що там світ!? Він у лукавій позі
Все прагне розігнати смути дим.
Розхристана на рідному порозі
Моя Вкраїна – дорогий калим...

Ми – ласий шмат чужинцю-супостату,
І здобич у зажерливих очах!
Тож не даваймо ми себе цькувати
Й ділити наші береги Збруча!

Не допустім, щоби жила облуда,
Бо як же на дорогу вірну стать.
Нехай же мудрість у пригоді буде,
Щоб відродилась віковічна рать!

Хай коні шаленіють від галопу! –
Не личить нам і мученицький хрест.
Лише тоді обійме нас Європа
Й засяє наш праруський Еверест!